П`ятниця, 27.12.2024, 04:38
Вітаю Вас Гість | RSS
Пошук
Календар
«  Вересень 2017  »
ПнВтСрЧтПтСбНд
    123
45678910
11121314151617
18192021222324
252627282930
Наше опитування
Оцініть мій сайт
Всього відповідей: 68
Друзі сайту
Статистика

Сайт Лютого Романа Віталійовича

Вкраїни пишная окраса - земля Богдана і Тараса...

Головна » 2017 » Вересень » 10 » Творчий дотик
08:57
Творчий дотик

Коріння

 

Присвячено Головному отаману

Холодного Яру Івану Лютому-Лютенку (Гонті)

 

І

Чомусь завжди прямуєм до коріння,

Хоч дерево все тягнеться увись,

Ми хочем знати, хто оце насіння

Посіяв і зростив давно колись?

 

Хто наші славні прадіди? Чиї ми діти?

Запитуєм постійно і завжди,

Та, мабуть, де ж ту правду діти?

Учора тут були діди, а зараз ми.

 

Нащадок лінуватись не повинен,

Пізнати родовід прийшла пора.

Коли ж тут на заваді лінь – ніхто не винен,

Забуде і про тебе дітвора.

 

Історія – наука дуже дивна,

Бува, злодюгу славить на весь світ,

А справжній чоловік – вже не людина,

Дрібничка-то спалити славний слід.

 

О Україно! Скільки ти героїв

Утратила у полум’ї століть.

І хто дав ножиці тому, хто перекроїв

Колись і мій преславний родовід.

 

Історики, політики продажні,

Давно забуті ваші імена,

Хоч ви були колись шановні й важні,

А кара за неправду – забуття…

 

ІІ

Шполянщина – Черкащини окраєць,

Що Берегиня замісила і спекла,

І мій дідусь казав, що сірий заєць

Нам передав той хлібчик ще зрання.

 

Тут Васильків, і Лебедин, і Скотарево,

Козацькі села простяглися навкруги,

Ростуть тисячолітні ген дерева

І колосяться в Божій пригорщі лани.

 

Тут небо задивилось на волошки

І соловей, і сад, що ще зелен,

Й хлопчина-дощ – забрьохані холошки –

Вимішує на стежці глину й чорнозем.

 

І я із дідом стежкою прямуєм,

В Товмацький ліс (дід народився тут),

Козак-тлумач на царині чатує,

І у дорогу камінь уріс, бут.

 

Гриба у лісі! Ягоди червоні!

А у ярку – холодне джерело!

Поп’єш, остудиш ноги і долоні

І знов вертаєш в сонне ще село.

 

Корова, вже подоєна у клуні,

На пасовисько мукає-зове,

І ти кладеш гриби, взуваєш чуні,

Бо хто ж її Маленьку попасе.

 

Тут зріс мій прадід, дід і татко в гості

Ще інколи, буває, заїздить,

Моїх тут пращурів старезні кості

Зросли дубами, щоб у спогадах пожить.

 

ІІІ

У тисяча вісімсот дев’яносто сьомім році

Дуби почули його перший плач,

Пізніше бігав вже у вишитій сорочці

Через правічний ліс аж у Товмач.

 

Візьме лозину – шабля, кінь – рогачик,

Злітають голови у будяка,

Захоче їсти – он росте калачик,

З криничок пий: на вибір – будь-яка.

 

Коли спитають: «Чий ти є, і як же тебе звати?»

«Іваном, – каже, – батько мій – Макар».

«І батька знаєм, знаєм: твоя мати

Із Товмача. А де ж Іван? Пропав».

 

«От малий Лютий, бігає хутенько…»

Непосидючим і допитливим зростав,

В Московії навчався наш Лютенко

Додому «ахвіцером» завітав.

 

Прийшли дядьки і кажуть: «Нас грабують.

Допоможи, земляче, нас згуртуй.

Більшовики казали, що «обують».

Повірили. Від них ти нас врятуй.

 

Хто їм противився – тих розстріляли,

Господарів погнали у Сибір,

Всі матері давно їх вже прокляли,

Прийшов до нас страшний і лютий звір».

 

І знову вогнища палали гайдамацькі,

Освячували зброю козаки,

І Лютий, й Чучупаки… всі повстанці

В історію врубались навіки!

 

ІV

Не знаю, може, дід Іван – мій родич,

І я від Гонти родовід веду…

Коли ж полізуть в край мій «братські морди»,

Холодний Яр у бій я поведу.

Переглядів: 453 | Додав: Bandera | Рейтинг: 5.0/1
Всього коментарів: 0
avatar